<pУ десятках британських міст, які ще вчора виглядали непорушними опорами Лейбористської партії, раптом змінився політичний ландшафт. Там, де десятиліттями домінували червоні прапори, тепер упевнено закріплюються праві популісти з Reform UK. І це не поодинокі випадки – це масове перефарбування карти місцевої влади.
Місцеві вибори у Великій Британії охопили Англію, Шотландію та Вельс. Йшлося про понад 5 тисяч мандатів у 136 радах. Результат виявився для уряду Кіра Стармера болючим: Лейбористська партія втратила приблизно 1500 місць, а разом із ними – відчуття політичної стабільності, яке ще недавно здавалося гарантованим.
На протилежному боці політичної сцени – стрімкий прорив Reform UK Найджела Фараджа. Партія, яку ще кілька років тому списували як периферійну, тепер забирає перемоги у традиційних фортецях і лейбористів, і консерваторів.
Це голосування стало не просто локальним епізодом. Воно перетворилося на сигнал про глибше суспільне виснаження двопартійною системою.
Паралельно з підрахунком голосів з’явилася ще одна тенденція – вимога дострокових парламентських виборів, яку вже просувають переможці з табору Фараджа. Політична температура стрімко зростає.
Виборці, які відвернулися від традиційних партій
Повернення Лейбористів до влади лише два роки тому супроводжувалося великими очікуваннями. Після поразки консерваторів у 2024 році здавалося, що країна отримала новий шанс на стабільність. Але соціальні настрої швидко змінилися.
Попередні обіцянки Кіра Стармера про відновлення внутрішньої рівноваги та виправлення помилок попереднього уряду Ріші Сунака зіткнулися з реальністю затяжних проблем. Зовнішня політика виглядала більш успішною, ніж внутрішня трансформація країни.
На цьому тлі головним емоційним фоном виборів стало розчарування. Воно торкнулося одразу двох традиційних сил – і консерваторів, і лейбористів. Виборці почали шукати альтернативу, і нею стала Reform UK.
Фараджа, якого ще нещодавно сприймали як політичного аутсайдера, тепер дедалі частіше називають потенційним претендентом на посаду прем’єра. Його партія не просто покращила результати – вона увірвалася у регіони, де політична лояльність здавалася незмінною.
Експерти описують це як ефект “політичної підкови”, коли крайні позиції електорального спектра починають посилюватися одночасно, витісняючи центр.
У деяких районах результати виглядають особливо різко. У Гартлпулі Reform UK отримала всі 12 округів. У Голтоні лейбористи залишили лише 2 мандати з 17, тоді як Reform забрала 15. У Вігані, який представляє в парламенті міністр культури Ліза Ненді, Лейбористська партія поступилася 20 місцями, хоча формальний контроль над радою зберегла.
Саме ці приклади стали ілюстрацією глибини змін у політичній поведінці виборців.
Вікторія Вдовиченко
політологиня, співдиректорка програми “Майбутнє для України”
Найболючішим для лейбористів став результат у місті Гартлпул на північному сході Англії. Reform UK виграла там усі без винятку 12 округів. Щоправда, оскільки переобиралася лише третина ради, Reform не здобула автоматичного контролю і змушена буде шукати підтримки в незалежних депутатів. У Голтоні Лейбористська партія зуміла втримати лише 2 з 17 місць, тоді як Reform здобула 15. У Вігані, що його представляє в парламенті міністр культури Ліза Ненді, лейбористи поступилися Reform UK 20 мандатами, хоча формальний контроль над радою зберегли…
Окрім Англії, Reform UK зміцнила позиції і в інших частинах країни, ставши ключовою силою у Вельсі та розділивши вплив у Шотландії. За цим стоїть не один фактор.
Економічний фон – один із головних. Брекзит, пандемія, російське вторгнення в Україну, енергетичний тиск на Європу, фінансові потрясіння, пов’язані з періодом Ліз Трасс – усе це сформувало довгу кризову дугу, з якої країна досі не вийшла.
Додатковим подразником стали політичні скандали, зокрема історія навколо лорда Мандельсона та його зв’язків із фігурами, пов’язаними з оточенням Епштейна, що вдарило по довірі до уряду.
Політичний тиск на Даунінг-стріт
Після оголошення результатів виборів Кір Стармер опинився під внутрішнім і зовнішнім тиском. Хоча він публічно визнав відповідальність за поразку, про відставку мова не йде.
У партії вже з’явилися голоси, які вимагають зміни лідера. Частина депутатів обговорює сценарій внутрішнього перегляду керівництва. Проте процедурно для запуску процесу потрібна підтримка щонайменше 81 депутата-лейбориста – цього показника наразі немає.
Фактична внутрішня опозиція зосереджена навколо фігури Кетрін Вест, яка публічно закликає до нових виборів лідера партії. Її табір уже веде переговори і поступово нарощує підтримку серед парламентарів.
Водночас Стармер намагається утримати позиції, роблячи ставку на стабілізацію економіки та контроль над системними проблемами, зокрема в NHS. Він наполягає, що стратегічний курс уряду залишається правильним, попри політичні втрати.
Вирішальним моментом у внутрішній боротьбі може стати осінь 2026 року, коли відбудеться партійна конференція Лейбористів і ключові процедурні голосування всередині партійних структур.
На тлі цього Стармер поступово радикалізує риторику, реагуючи на зростання впливу популістів. Але його позиція ускладнюється тим, що він одночасно має керувати урядом у період економічної нестабільності.
Додатковий тиск створюють зовнішні фактори – від енергетичних ризиків до глобальних конфліктів, які впливають на ціни та бюджетну систему країни.
Економічні ризики і політичні сценарії
Британська економіка поступово відновлюється, але це відновлення виглядає крихким. Частково воно пов’язане не з реальним зростанням, а з адаптацією до кризових умов.
Вартість енергії залишається однією з ключових проблем. Британці платять значно більше, ніж у США та більшості країн Європи. Будь-які нові глобальні енергетичні шоки миттєво відбиваються на внутрішніх цінах.
Додатковий тиск створює державний борг, який обмежує маневри уряду. Варіанти економічної політики стають дедалі вужчими.
Уряд фактично опиняється перед набором неприємних рішень:
- підвищення податків як основний інструмент балансування бюджету
- обмежена ефективність зміни відсоткових ставок через ризик інфляційного тиску
У цьому контексті будь-яке рішення несе політичні втрати. Саме тому експерти описують ситуацію як стан “вузького коридору”, де кожен крок має негативний короткостроковий ефект.
На цьому тлі обговорюються і стратегічні довгострокові варіанти – від енергетичної трансформації до перегляду підходів до внутрішніх ресурсів Північного моря. Але ці рішення потребують часу, якого політика часто не дає.
Попри кризу, Стармер поки утримує контроль над урядом. Але політична система входить у фазу нестабільності, де кожні нові вибори – навіть місцеві – можуть змінювати траєкторію всієї країни.
І на цьому фоні Reform UK уже перестала бути протестним явищем. Вона стає повноцінним політичним центром тяжіння для виборців, які раніше підтримували дві головні партії.
Британська політика входить у період, де старі правила працюють дедалі гірше, а нові ще не сформовані.
