Зимова Олімпіада-2026 у Мілані та Кортіна-д’Ампеццо ще триває, проте її головний етичний злам уже стався. Український скелетоніст Владислав Гераскевич був жорстко відсторонений від змагань за спробу вшанувати пам’ять колег-спортсменів, чиї життя забрала російська агресія. Його «зброєю» став ексклюзивний шолом, а відповіддю чиновників — безапеляційна дискваліфікація.
Посилаючись на «Правило 50» Олімпійської хартії, Міжнародний олімпійський комітет (МОК) розцінив жест пам’яті як політичну акцію. Для Гераскевича, який демонстрував блискучі результати у тренувальних заїздах, це рішення означало крах медальних надій. Поки світ висловлює підтримку українцю, олімпійські функціонери опинилися під шквалом критики за вибіркову сліпоту та подвійні стандарти.
Спорт поза політикою чи за зачиненими очима
Історія олімпійського руху знає чимало прикладів, коли прагнення атлетів бути почутими закінчувалося зламаними кар’єрами. Нинішній випадок із Гераскевичем — лише нова ланка у ланцюгу подій, де бюрократія перемагає гуманізм. Згадаймо найгучніші інциденти:
- Мехіко-1968: атлети Томмі Сміт і Джон Карлос підняли кулаки у чорних рукавичках на знак солідарності з Black Power. Результат — довічна дискваліфікація.
- Мюнхен-1972: Ейвері Брандідж наказав продовжувати Ігри після теракту, що забрав життя 11 ізраїльтян. Вшанування жертв хвилиною мовчання МОК дозволив лише через 49 років.
- Монреаль-1976: українець Данило Мигаль вибіг на поле з національним прапором і затанцював гопака, нагадуючи світові про окуповану Україну.
Журналіст Іван Вербицький зауважує, що така позиція МОК була закладена ще П’єром де Кубертеном. Олімпійські чиновники неодноразово закривали очі на тиранію: від обіймів із Гітлером у 1936-му до ігнорування бойкоту Олімпіади-1980 у Москві.
Український Прометей — Владислав Гераскевич
Дискваліфікація Гераскевича виглядає особливо цинічно на фоні його спортивної форми. Влад претендував на п’єдестал, стабільно входячи до трійки лідерів у кваліфікації. Траса ідеально підходила українцю, але він свідомо обрав шлях маніфесту. Його шолом нагадував про біатлоніста Євгена Малишева, вбитого росіянами у 19 років, та про знищену біатлонну базу в Чернігові.
Цікаво, що нинішня очільниця МОК Кірсті Ковентрі, яку вважають ставленицею, лояльною до повернення росіян, не стримала сліз під час коментарів щодо українця. Проте емоції не завадили їй виконати «місію» — прибрати з траси того, хто порушує комфортне мовчання комітету. Гераскевич іронічно вказує на вибірковість правил: раніше іншим атлетам дозволяли виходити з релігійною символікою чи особистими фото на честь загиблих родичів.
Рука Москви та мовчання легенд
Експерти вбачають у тому, що сталося, гібридний вплив Кремля. Російське лобі в МОК залишається надпотужним, а голоси українських «легенд» усередині організації — на диво тихими. Колишній голова НОК Сергій Бубка та Валерій Борзов, які мають вагу в олімпійських колах, наразі ніяк не захистили свого земляка.
Більше того, Іван Вербицький припускає, що Бубка міг бути особисто зацікавлений у покаранні Гераскевича. Владислав неодноразово гостро критикував Сергія Назаровича за проросійську політику та бізнес-зв’язки на окупованих територіях, викриті у розслідуваннях Дениса Бігуса. Злопам’ятність функціонерів могла стати додатковим стимулом для усунення «незручного» атлета.
Гераскевич приніс свою кар’єру в жертву, як колись Данило Мигаль. Він нагадав, що олімпійська ідея колись народилася саме для вшанування воїнів. Сьогодні, коли одна країна нищить спортивну інфраструктуру іншої, гасло «спорт поза політикою» перетворюється на ширму для пособництва агресору.
