Усередині НАТО спалахнула нова суперечка довкола того, як саме союзники мають підтримувати Україну. Пропозиція генсека Альянсу Марка Рютте закріпити щорічну військову допомогу на рівні 0,25% ВВП кожної країни не пройшла – одразу п’ять впливових держав виступили проти.
До блоку незгоди увійшли Велика Британія, Франція, Італія, Іспанія та Канада. Саме вони фактично зупинили спробу зробити допомогу Києву формалізованим фінансовим зобов’язанням для всіх членів Альянсу.
Ідея Рютте передбачала, що кожна держава НАТО щороку виділятиме фіксовану частку економіки на військову підтримку України. План мали винести на липневий саміт у Анкарі, але через відсутність консенсусу його зняли з порядку денного. У НАТО подібні рішення можуть ухвалюватися лише одностайно.
Показово, що не всі союзники виступили проти. Частина країн, які вже зараз перевищують запропонований поріг витрат, підтримали ініціативу. Серед них – Польща, Нідерланди та держави Північної Європи разом із Балтійськими країнами. Для них механізм виглядав логічним способом «узаконити» вже існуючу практику.
Натомість критика на адресу Парижа, Рима, Мадрида та Оттави звучить у НАТО вже не перший місяць. Їх неодноразово закидали у недостатній рівень допомоги Україні, особливо якщо порівнювати з економічним потенціалом цих держав.
Велика Британія опинилася у центрі окремої політичної уваги. У матеріалі The Telegraph ситуацію описують як
«подвійним ударом»
по репутації Лондона як одного з ключових союзників Києва. Додатково на імідж вплинули й дискусії довкола пом’якшення обмежень щодо російського нафтового та газового експорту.
Попри це, британська позиція офіційно залишається незмінною. Лондон заявляє, що підтримка України продовжиться. Прем’єр-міністр Кір Стармер раніше підтвердив намір виділяти щонайменше 3 млрд фунтів стерлінгів щороку та продовжувати фінансування «стільки, скільки буде потрібно».
У самій дискусії всередині НАТО дедалі чіткіше проявляється інше протистояння – не навколо самої допомоги, а навколо її формату. Частина країн вважає, що підтримка має залишатися добровільною і гнучкою, інші ж наполягають на фіксованих зобов’язаннях, які гарантували б стабільність постачання озброєнь Україні.
Марк Рютте неодноразово наголошував, що розподіл навантаження в Альянсі є нерівномірним. За його словами, європейські члени НАТО повинні брати на себе більше відповідальності, особливо з огляду на поступове скорочення масштабної підтримки з боку США в контексті політики адміністрації Дональда Трампа.
Таким чином, Альянс опинився в ситуації, коли політична згода щодо самої підтримки України зберігається, але механізм її реалізації стає предметом гострих внутрішніх суперечок. І поки одні столиці говорять про необхідність системності, інші наполягають на збереженні свободи рішень у питаннях військових витрат.
