Сполучені Штати провели стрімку спеціальну операцію у Венесуелі, результатом якої стало затримання Ніколаса Мадуро та його дружини і їх негайне вивезення до США. Уже в понеділок венесуельський автократ постав перед американським судом, повторивши шлях панамського диктатора Мануеля Нор’єги.
Подія миттєво стала глобальним сигналом. У світі майже ніхто не шкодує за Мадуро, але спосіб, у який його усунули, викликає дедалі більше запитань. Американська адміністрація навіть не намагалася прикрити операцію розмовами про демократію – у Вашингтоні прямо заявили: йдеться про контроль над ресурсами.
Каракас за три години
Сама операція за своєю логікою нагадала класичні приклади американських вторгнень у Західній півкулі. Так само без формального схвалення Конгресу США діяли у Панамі 1989 року або на Гренаді у 1983-му.
Пояснення з Білого дому лише підсилили дискусію. Президент США, його радники та архітектори операції не приховували, що ключовим мотивом стала нафта. Венесуела залишається найбагатшою країною світу за розвіданими запасами цього ресурсу, і саме це визначило логіку дій Вашингтона.
Ще більше здивування викликала відмова США наполягати на виборах. Американська сторона заявила, що не визнає Мадуро президентом, але готова працювати з його оточенням – зокрема з віцепрезиденткою Делсі Родрігес та чавістськими елітами. Водночас реальну опозицію, якій Мадуро двічі приписав перемоги на виборах, фактично відсунули вбік.
Політолог Дмитро Корнієнко вважає таку ставку стратегічною помилкою.
Треба відділяти реальну політику, яку проводить Рубіо, від політичних інстинктів Трампа. Стратегія Рубіо – це точкові дії для витіснення режиму. Але найбільша помилка полягає в тому, що США не звернулися до справжньої опозиції, а орієнтуються на тих самих чавістів. Делсі Родрігес – людина, яка відповідала за тортури й репресії, і це задокументовано.
За словами експерта, ця логіка більше схожа на спробу нав’язати ресурсну угоду за принципом “віддайте все зараз”. Історія ж показує, що такі компроміси з венесуельськими елітами не працюють.
Нова доктрина Монро та нові правила гри
Додаткове занепокоєння викликали сигнали з Вашингтона про те, що Венесуела – лише початок. Президент США відкрито натякає на можливі дії щодо Куби, Мексики та Колумбії. Паралельно з цим пролунали заяви про стратегічну важливість Гренландії, яку у США знову почали розглядати як потенційний штат.
У грудні 2025 року американська адміністрація публічно представила оновлену концепцію національної безпеки, яку неформально називають Доктриною Монро 2.0. Її суть – Західна півкуля є зоною виключних інтересів США, а думка Європи тут другорядна.
Дмитро Корнієнко наголошує: йдеться не про імпровізацію, а про реалізацію давніх ідей американського істеблішменту.
Трамп не вигадує нічого нового. Доктрина Монро існувала завжди, просто зараз її реалізують відкрито. Західна півкуля, включно з Гренландією, розглядається як простір, де рішення ухвалює Америка, а не Європейський Союз.
Водночас експерт сумнівається, що сценарій швидкого тиску спрацює у випадку з Гренландією. Там уже є американські військові бази, а будь-яка спроба силового перегляду статусу означала б анексію і серйозний розкол НАТО.
Повернення політики сили та сфер впливу
Корнієнко також звертає увагу на інший аспект – за гучними заявами про міць приховується втрата США ролі беззаперечного глобального гегемона.
Америка більше не має ресурсів утримувати світовий порядок у старому форматі. Тому вона концентрується на тому, що може контролювати – власному регіоні, морях і технологіях. Це не демонстрація сили, а ознака звуження можливостей.
