На Сокирянщині відбулася масштабна ревізія проблем Дністровського району. Начальник Чернівецької ОВА Руслан Осипенко зустрівся з головами десяти громад, аби з’ясувати, чому стратегічно важливий регіон із потужною енергогенерацією подекуди ледве зводить кінці з кінцями.
Дністровський район сьогодні — це парадокс. З одного боку, тут зосереджені гіганти енергетики, що гарантують безпеку всій країні, а з іншого — малі сільські громади виживають лише завдяки державним дотаціям. Голова ОВА Руслан Осипенко підкреслив, що його пріоритетом є підтягування «слабших» територій до рівня лідерів через обмін досвідом та пряму підтримку. Особливий акцент ставиться на енергетичній автономності, яка в нинішніх реаліях стала питанням виживання для кожного села та міста.
Енергетика, кордони та логістичні пастки
Район має унікальне географічне положення: майже 78% його рубежів межують із Молдовою, решта — з Румунією. Очільник Дністровської РВА Віталій Якубенко окреслив ключові показники життєдіяльності території:
- Енергетичний фундамент: два потужних об’єкти з виробництва електрики перебувають під посиленою охороною, ситуація в районі контрольована.
- Транзитний потенціал: діють чотири міжнародні та один державний пункти пропуску, проте повноцінно працює лише «Мамалига» — решта функціонують у транзитному режимі через позицію молдовської сторони.
- Бюджетний пиріг: загальна казна району та громад становить 1,7 млрд грн, причому 63% цих коштів забезпечує бізнес.
- Природні ресурси: на території працюють ДП «Ліси України» та НПП «Україна».
Попри наявність індустріальних парків, їхній запуск гальмують законодавчі колізії. Найбільш стабільним фінансово залишається Новодністровськ, тоді як малі громади стикаються з критичними викликами.
Чому мовчать холодильники та закриваються кордони
Голови найменших громад — Рукшинської та Лівинецької — озвучили болючі питання, які не вирішуються роками. Головна біда — відсутність великої промисловості та «тінізація» місцевого бізнесу.
«Ми маємо холодильні комплекси, які працюють, але фактично не обліковуються і не сплачують податки. Громада не має інструментів впливу на цей бізнес, хоча ці ресурси могли б докорінно змінити нашу економіку», – наголосив голова Рукшинської громади Олег Горбатюк.
Він додав, що навіть за умови повної відсутності промислової бази, громада станом на травень спрямувала близько 10% власних доходів на потреби Збройних Сил України. Схожа ситуація і в прикордонній Лівинецькій громаді, де допомога захисникам забирає понад 13% бюджету. Голова громади Алла Соцька пояснила, що статус прикордоння — це не перевага, а логістичне зашморг:
- Кілометрова прикордонна зона унеможливлює розвиток підприємництва.
- Складний режим в’їзду та виїзду через наявність застави блокує нормальну логістику.
- Основні витрати йдуть на соціальний захист та охорону здоров’я, а інших джерел росту практично немає.
Загальний настрій зустрічі засвідчив: без вирішення питань мобілізації, дефіциту робочих рук та врегулювання податкового законодавства щодо землекористування, навіть «енергетичне серце» області ризикує зіткнутися з глибокою економічною депресією.
