На Центральному кладовищі Чернівців щороку з’являються десятки могил без квітів і лампадок. Тут хоронять тих, чиє ім’я невідоме, хто не має родини або не дочекався нікого поруч. Громада оплачує кожне таке поховання, а ритуальна служба фіксує мінімальні дані, щоб колись хтось зміг упізнати людину.
Іноді ці пошуки приводять до несподіваних зустрічей: як торік, коли мати зі сусідньої області віднайшла тут свого зниклого сина.
Інформація на табличці – єдине, що відомо
На могилах самотніх, невідомих і безхатьків встановлюють простий хрест. На табличці пишуть усе, що вдається з’ясувати до поховання: ім’я, якщо його встановили, або ж короткі написи на кшталт “невідомий чоловік” чи “невідома жінка”, а також приблизний вік.
Завідувачка сектору муніципальної ритуальної служби Аліна Рудейчук пояснює, що вся доступна інформація потрапляє в актовий запис. Саме за ним згодом можуть знайти людину.
“Ми отримуємо інформацію, де знайшли людину, її орієнтовний вік. Іноді це зовсім маленькі тези, з яких лише трохи можна зрозуміти про долю цієї людини,” – каже вона.
Саме завдяки таким записам торік жінка змогла знайти свого сина, який вважався зниклим. Чоловіка знайшли на березі Дністра і поховали як невідомого. Перевірки, експертизи, ДНК – і через два місяці тіло змогли повернути додому.
Пошуки ведуть і не родичі
До ритуальної служби звертаються не лише сім’ї. Колишні колеги, знайомі, навіть однокласники іноді намагаються з’ясувати, чи не похований тут їхній близький. Якщо дані збігаються, людям видають архівні довідки та вказують місце поховання.
“Такі випадки нечасті, але люди приходять, замовляють довідки. Якщо є співпадіння, ми допомагаємо, щоб вони могли прийти, гідно попрощатися або доглянути могилу,” – розповідає Рудейчук.
Сім тисяч гривень – ціна мінімальної гідності
Щороку в Чернівцях за кошти громади ховають понад пів сотні людей, яких нікому проводжати. Це безхатьки, самотні та невпізнані. Ритуальна служба отримує від міської ради майже сім тисяч гривень на одне поховання. Цих коштів вистачає на мінімальний набір: викопану механічним способом могилу, труну, хрест, табличку і транспортування з моргу.
Лампадки, вінки та квіти до переліку не входять – тому могили часто виглядають абсолютно безликими.
“Це мінімальний перелік атрибутики і послуг, який ми можемо надати, щоб гідно похоронити людину – незалежно від того, одинока вона чи невідома,” – пояснює Рудейчук.
Поховання на спільних секторах
Усі такі поховання здійснюють виключно на Центральному кладовищі. За словами заступника директора ритуальної служби Миколи Різуна, окремого сектора для безіменних чи самотніх не існує. Їх ховають між іншими могилами, у різних частинах некрополя.
“Щороку таких поховань від 50 до 60. Ми – єдині в місті, хто ховає невпізнаних і безхатьків,” – каже Різун.
За його словами, службі нині бракує працівників – через війну не вистачає чоловіків, які копають могили та доглядають територію.
Поліція збирає фрагменти життя
Кожне повідомлення про смерть реєструє поліція. Якщо тіло невідоме, фахівці збирають речі, документи, рештки, фіксують усе, що може допомогти встановити особу. Обов’язково беруть зразки ДНК і вносять у державну базу.
“Поліцейські збирають усі докази, звіряють з базами – можливо, хтось заявляв про зниклого. Якщо співпадінь немає, орієнтування надсилають в інші області. Бували випадки, що людей знаходили через 20 років,” – розповідає речниця поліції Кароліна Маришева.
Найскладніше ідентифікувати тих, хто потонув: вода часто руйнує тіло до невпізнання. За майже шість років у області знайшли 59 невпізнаних тіл, п’ятеро досі залишаються без імені.
У Чернівцях продовжують працювати тихо й непомітно, фіксуючи кожну деталь, яка може колись повернути людині її ім’я і дозволити рідним нарешті поставити лампадку.
