Тегеран офіційно визнав загибель свого незмінного верховного лідера аятоли Алі Хаменеї. Спільна операція США та Ізраїлю під кодовою назвою «Епічна лють» завершилася точковим ударом по резиденції духовного вождя, поставивши крапку в його 36-річному правлінні та зануривши країну в стан глибокої неочевидності.
Смерть рахбара підтвердили 1 березня 2026 року. За повідомленнями іранських медіа, під час ранкової атаки 28 лютого на Офіс лідера загинув не лише сам 86-річний аятола, а й кілька членів його родини – донька, зять, невістка та онук. У країні вже оголошено 40-денну жалобу, а військові структури КВІР погрожують «найінтенсивнішою помстою» в історії.
Анатомія режиму: як працювала диктатура аятол
Система, яку Хаменеї очолював з 1989 року, базувалася на абсолютному поєднанні релігійної та світської влади. Після ісламської революції 1979 року в Ірані постала унікальна архітектура контролю, де останнє слово завжди залишалося за Рахбаром. Щоб зрозуміти, як трималася ця вертикаль, варто звернути увагу на її ключові елементи:
- Рахбар (Верховний лідер) – головний богослов із правом встановлювати закони через фетви;
- Корпус Вартових Ісламської Революції (КВІР) – воєнізована корпорація, що виконувала роль одночасно спецслужби та армії;
- Рада експертів – орган з 88 аятол, які формально обирають лідера, але самі проходять жорсткий фільтр лояльності;
- Світська влада – президент та парламент, які фактично є лише виконавцями волі духовного вождя.
Попри зовнішні атрибути виборності, Хаменеї замкнув усі процеси на собі. Він був не просто священником, а досвідченим апаратником. Його шлях до влади почався ще в 1950-х, коли молодий теолог долучився до опозиції проти прозахідного шаха Пехлаві. Переживши замахи, в’язниці та ірано-іракську війну, Хаменеї став президентом, а згодом і наступником Рухолли Хомейні, заради якого навіть спеціально редагували релігійні канони.
Кров на руках та міжнародна ізоляція
Для України постать Алі Хаменеї має чіткий негативний контекст. Саме за його особистої згоди Іран перетворився на військовий цех для російської армії, постачаючи дрони-камікадзе «Шахед» та технології їх виробництва. Рахбар свідомо обрав сторону агресора, цинічно виправдовуючи це боротьбою із Заходом.
Проте за фанатичною риторикою приховувалася внутрішня деградація. Під управлінням Хаменеї економіка Ірану роками стагнувала під гнітом санкцій, корупція в лавах КВІР стала системною, а протести населення придушувалися виключно силою. Режим проспав модернізацію, намагаючись зберегти середньовічну структуру влади в цифровому світі.
Що чекає на Тегеран: за крок до падіння «осі зла»?
Ліквідація Хаменеї сталася в момент максимальної слабкості іранської зовнішньої політики. Роками вибудовуваний «пояс спротиву» фактично розсипався. Сусіди по регіону або вичікують, або відкрито витісняють іранський вплив. Росія обмежилася формальним занепокоєнням, а Китай порадив шукати шляхи до примирення.
Зараз в Ірані починається внутрішня боротьба за спадщину. Претензії на владу мав син аятоли – 55-річний Моджтаба Хаменеї, який тривалий час був «сірим кардиналом» при батькові. Проте його позиції хиткі, оскільки світське крило на чолі з президентом Пезешкіаном вже посилає сигнали Заходу про готовність до лібералізації.
«У момент своєї мученицької смерті він виконував свої обов’язки та був на своєму робочому місці», – сухо констатувала іранська агенція Mehr.
Смерть диктатора, який тримав країну в залізних лещатах теократії, може стати тригером для незворотних змін. Світ спостерігає, чи вистоїть система аятол без свого архітектора, чи Іран нарешті обере шлях виходу з ізоляції та припинить бути спонсором глобального тероризму.
