Понад півтора століття тому чернівецьке пиво вже надсилали до Австрії та Німеччини, а нині дослідники представили рідкісні зразки пляшок австрійського періоду, що демонструють давні традиції місцевого пивоваріння. У дописі, де оприлюднили ці знахідки, одну з них позначили як пляшку від пива Австрійського періоду з написом «Чернівці-Буковина».
Із розповідей читачів стало відомо, що в селах регіону колись не надавали переваги пиву, вважаючи його надто слабким, натомість його охочіше пили містяни та німецькі колоністи, які мали тривалі пивоварні традиції. Щоб привернути увагу мешканців сіл, виробники обирали незвичний спосіб – розливали напій у декоративні пляшки, що нагадували сучасні коньячні сувеніри.
Першу місцеву броварню заснував барон Гартенберг у приміщенні колишнього монетного двору в Садгорі. У книзі Раймунда Кайндля «Історія Чернівців» вказано, що наприкінці XVIII століття в місті діяли ще дві броварні, хоча їхня продукція була занадто дорогою та недостатньо якісною. Влада тоді намагалася впливати на ціноутворення: у 1788 році окружне управління попереджало пивоварів, що скарги щодо вартості ячменю не розглядатимуть і що вони можуть навіть втратити свої броварні, де призначатимуть нових пивоварів по службовій лінії.
Пивоварні почали створювати також при гуральнях поміщицьких господарств у Чернівцях, на Жучці та Рогізні, хоча попит залишався невисоким, оскільки спершу використовували дикий хміль. У 1793 році тут зварили 1160 бочок пива, а у 1801 році – вже 1650. До 1851 року кількість місцевих броварень сягнула 25. Поява пресованих дріжджів та інвестицій в обладнання дала змогу варити пиво кращої якості, однак його обсяг усе ще був невеликим: за рік у кількох броварнях виготовляли лише 25 тисяч віденських відер, і через це пиво активно завозили зі Львова, Освенцима та Тешена. Для населення, яке не могло дозволити собі дорогий напій, у броварні Йозефа Балабана варили пиво з кукурудзяного борошна.
Згодом виробництво зростало: у 1851 році на місцевих підприємствах виготовили шість тисяч галонів пива міцністю 10-14 і більше градусів, а між 1908 і 1912 роками – уже 148 тисяч галонів. На той час у галузі було зайнято сімдесят робітників, які працювали на двадцяти п’яти пивоварних підприємствах.
Акціонерний пивоварний завод відкрили у 1869 році, і саме там почали розливати пиво у фірмові коричнюваті пляшки з видутими написами та символікою. Заснували підприємство Генріх Вагнер, Маркус Цукер, Ісаак Рубінштейн і архітектор Грегор, сформувавши статутний фонд у 250 тисяч флоринів. Тут варили «Баварське» пиво, яке постачали до Румунії, Німеччини та Австрії.
Невдовзі цей пивзавод став одним із найбільш потужних у межах Австро-Угорської імперії. Попри довгі відстані, напій добре зберігав смак, що тоді вважалося рідкістю. Щороку сюди доставляли приблизно 1100 центнерів ячменю з Бессарабії та Румунії, а також близько 200 центнерів хмелю з Чехії. У виданні «Буковина: історичний нарис» підкреслюють, що якісне пиво виготовляли з артезіанської води, добірного хмелю та найкращого ячмінного солоду, і технологія для того часу була доволі досконалою. Напій став популярним не лише на Буковині, а й у Семигороді, Румунії та Галичині.
До історичних фактів належить і створення 1884 року «Першого Буковинського акціонерного товариства пивоварів». У 1911 році буковинські та львівські виробники об’єдналися в галицько-буковинський пивний картель, узявши під контроль виробництво і збут пива в регіоні.
Разом із розширенням пивоваріння у місті з’являлися шинківські заклади, спеціалізовані пив’ярні та гостинні двори: у 1788 році налічувалося 20 гостинних дворів і 15 пив’ярень. Чиновники прагнули впливати на ціни, щоб уникнути змов між власниками, тому вартість літра пива коливалася в межах 28-40 геллерів, де 100 геллерів дорівнювали одній кроні.
У Чернівцях діяли пивний акциз та «котлові» кошти за виробництво горілки, що були значущими надходженнями для міської казни. Наприклад, у 1907 році від пивоварних підприємств отримали 174,5 тисячі крон. У своїй праці «Історія Чернівців» Кайндль згадує, що в 1783 році фон Енцерберг пропонував відкрити міську корчму, щоб прибутки від неї спрямовувати на оплату роботи магістратських чиновників, адже такі заклади забезпечували суттєвий дохід.
